Порошкові УАПГ

Сьогодні не тільки спеціалістам, а й широкому колу людей, хоча б трохи пов’язаних із питаннями пожежної безпеки, відома висока ефективність такої вогнегасної речовини як вогнегасний порошок (ВП). Експлуатаційні характеристики та висока вогнегасна здатність ВП, що забезпечують ліквідацію горіння багатьох видів горючих речовин і матеріалів, дозволяють застосовувати технічні засоби порошкового пожежогасіння для протипожежного захисту об’єктів, на яких можливе виникнення пожеж класів А, В, С (горіння твердих, рідких та газоподібних речовин), а також електрообладнання під напругою. Широкий робочий температурний діапазон сучасних ВП, особливо за умов мінусових температур, забезпечує застосування засобів порошкового пожежогасіння в різноманітних кліматичних умовах. Усе це зумовлює можливість широкого використання цих засобів.

Історія порошкового пожежогасіння налічує вже не одне сторіччя. Ще під час війни 1618-1648 рр. шведи для гасіння пожеж використовували вогнегасний патрон, який закидали до палаючого будинку. Патрон містив у собі картонну гільзу з порошком галуну та пороховим зарядом, що вибухав в осередку пожежі. Галун, який розпилювався під час вибуху разом із продуктами згорання пороху, гасив вогонь. Пізніше стали використовувати ядро з аналогічним принципом дії. Через сто років з лишком, у 1770 році, в Німеччині для гасіння пожежі в крамниці була застосована невеличка бочка з алюмінієвим галуном. Це були перші кроки на шляху створення порошкових засобів пожежогасіння.

Наприкінці позаминулого сторіччя М.Б.Шефталь створив вибуховий порошковий вогнегасник «Пожарогас», який заповнювався бікарбонатом натрію і галуном. Вогнегасник випускався в трьох модифікаціях: із зарядом 4, 6 та 8 кг вогнегасної речовини. Порох вибухав через 12-15 с після займання бікфордового шнура. Для попередження про вибух через 3-4 с спрацьовували з’єднані з шнуром хлопавки (аналог пятард).

За кордоном інтенсивні роботи з досліджень у галузі порошкового пожежогасіння розпочалися на прикінці 40-х років минулого сторіччя, і сьогодні провідні фірми досягли значних результатів, створили широку номенклатуру установок порошкового пожежогасіння (УПП) з масою заряду ВП від 3 до 12 000 кг різноманітного конструктивного виконання: малогабаритні модульні автоматичні установки; установки зі стаціонарними розподільчими мережами для подавання ВП на захищуваний об’єкт; установки з лафетним стволом; стаціонарні та пересувні установки з рукавними лініями та ручними стволами.

Подібні роботи в країнах колишнього СРСР започатковані на прикінці 60-х років. І зараз УкрНДІПБ МВС, спираючись на багаторічний досвід наукових досліджень та дослідно-конструкторських робіт, має певні здобутки в цій галузі. Так за останні роки інститутом розроблені уніфіковані УПП з лафетним стволом – УППУ-250ЛС і УППУ-500ЛС (з масою заряду ВП 250 та 500 кг відповідно), серійний випуск яких налагоджено з 1994 р. Прилуцьким орендним заводом «Пожмашина». Ці установки вже знайшли своє застосування, зокрема на об’єктах нафтогазодобувної промисловості України.

На замовлення підприємства «Полтавагазпром» інститутом розроблено інший тип УПП – з розподільчою мережею: УППУ-250РМ і УППУ-500РМ. Дослідні зразки установок наприкінці 1995 року пройшли приймальні випробовування. На прилуцькому орендному заводі «Пожмашина» освоєно їх серійний випуск.

Вогнегасячі порошкові суміші уявляють собою тонкозмільчені мінеральні солі з різноманітними добавками, які служать для зменшення злежуваності та комкування.

Переваги порошків :

— висока вогнегасяча здатність

— універсальність(гасять матеріали які не піддаються гасінню водою, піною, газовими составами)

— різноманітність способів пожежогасіння (об’ємний, локальний, комбінований)

— невисока вартість

— діелектрична природа

Недоліки порошків :

— висока гігроскопічність

— здатність до злежування і утворення комків

— несумісність з піною

Вогнегасячий ефект :

— інгібіювання (гальмування хімічних реакцій)

— охолодження зони горіння

— розбавлення зони горіння (горючого середовища)

— ефект вогнеперешкодження

— гасіння досягається через 5-7 секунд

Порошкові УАПГ призначені для гасіння пожеж і загорань спиртів,  нафтопродуктів і лужних металів, металоорганічних з’єднань та інших горючих матеріалів, а також різних промислових установок, в тому числі і установок які знаходяться під напругою до 1000 вольт.

Маркування порошкових УАПГ, наприклад:

ОПА-100 (старе маркування, до 1991р)

— О – огнетушитель

— П – порошковий

— А – автоматичний

— 100 – маса порошку в кілограмах

УППУ-250 РМ(ЛС, П, РС) — (нове маркування)

-У – установка

-П – пожежогасіння

-П – порошкова

-У – уніфікована

-250 – маса воргнегасного порошку

-РМ – з розподільчою мережею (ЛС – з лафетним стволом,

П – причіпна, РС – з ручним стволом)

Вогнегасник являє собою приварений до рами стальний  зварний сосуд для порошку засипаємого через горловину  в  верхню  частину сосуда. Штуцер служить для приєднання порошкового трубопроводу. В кришку горловини вмонтовані сигнальний пристрій (свисток) та запобіжний клапан. В трубі підвішується на тросі через ролик вантаж за допомогою якого приводиться в дію пусковий пристрій балону з двоокисом вуглецю або азоту під тиском 0,8 МПа (8 атм).

Будова порошкової УАПГ:

1 — ємність для порошку

2 — сифонна трубка

3 — з’єднувальна муфта

4 — стояк

5 — пороговий клапан

6 — розподільча мережа

7 — направляючий ролик

8 — трос

9 — розпилювач (насадка дефлекторна)

10 — легкоплавкий замок

11 — вантаж

12 — направляюча труба

15 — запобіжний клапан

16 — запірна головка

15 — вузол ручного пуску

19 — манометр

20 — пусковий балон

22 — трубка для випуску газу в ємність

Мал. 1. Принципова схема порошкової установки ОПА-100

Установка працює слідуючим чином. При підвищенні температури у випадку пожежі в захищаємому приміщенні розпадається  тепловий замок, завдяки чому проходить розрив тросу утримуючого вантаж в трубі. Під дією падаючого вантажу пересувається пола фреза пускового пристрою балона. Фреза прорізає мембрану, і пусковий газ з балона поступає в нижню частину сосуда, взрихлює порошок та виштовхує його в розподільчу мережу. Розпилення порошку проходить за допомогою насадків які розташовують таким чином  щоб  порошком покривалися осередки можливої пожежі.

Автор: admin | 23.08.2010

В рубриках: Порошкові УАПГ | Комментарии к записи Порошкові УАПГ отключены

Витяг з правил пожежної безпеки в Україні

6.1.2. Будівлі, приміщення та споруди повинні обладнуватися зазначеними установками відповідно до вимог будівельних норм, правил, стандартів та інших нормативних документів, які не суперечать цим правилам.

Апаратура й обладнання, що входять до складу установок, повинні відповідати чинним стандартам, технічним умовам, документації заводів виробників, мати сертифікат якості і бути без дефектів.

6.1.7. У приміщенні диспетчерського пункту (пожежного поста) та інших місцях розміщення приладів сигналізації та приладів керування має бути вивішена інструкція про порядок дій чергового (оперативного) персоналу на випадок появи сигналу про пожежу або про несправність в УПС або АУПГ. Диспетчерський пункт (пожежний пост) повинен бути обладнаний телефонним зв’язком та укомплектований електричним ліхтарем.

6.1.8. Диспетчерські пункти (пожежні пости), операторські технологічних цехів і станції пожежогасіння повинні бути забезпечені схемою пожежної сигналізації та (або) установок пожежогасіння, а також інструктивними матеріалами про керування установкою (системою) пожежогасіння та про дії щодо оповіщення про аварію і (або) пожежу.

6.1.9. На пультах керування диспетчерських пунктів (пожежних постів), на блоках пожежної автоматики, біля кожного вузла керування і розподільчого пристрою систем пожежогасіння повинні бути вивішені (установлені) таблички із зазначенням захищуваних приміщень або технологічного устаткування.

6.1.10. На об’єкті повинна вестись експлуатаційна документація, в якій необхідно реєструвати :

—         зміст, терміни та виконавців (юридичних і фізичних осіб) проведення ТО та ППР;

—         дату і обставини санкціонованих та помилкових спрацювань УПС та АУПГ, дату виходу з ладу автоматичних засобів та час усунення недоліків;

—         дату й результати контрольних перевірок і періодичних випробувань УПС та АУПГ.

На об’єкті також має бути така документація:

—         акт прийняття та здачі установок в експлуатацію;

—         проектна документація та виконавчі креслення на установку

—         паспорти на устаткування та прилади

—         інструкція з експлуатації установки і посадові інструкції

6.1.11. Для якісної експлуатації УПС та АУПГ на об’єкті наказом або розпорядженням адміністрації повинні бути призначені :

—         особа, відповідальна за експлуатацію УПС та АУПГ

—         оперативний (черговий) персонал для контролю за працездатним станом УПС та АУПГ (оперативний персонал – для щоденного контролю; черговий персонал – для цілодобового). Функції оперативного та чергового персоналу можуть суміщатись.

6.1.13. Оперативний (черговий) персонал повинен знати :

—         назву та місце знаходження захищуваних приміщень

—         порядок виклику пожежної охорони в разі отримання сигналу тривоги та взаємодії з пожежними підрозділами під час ліквідації пожежі та її наслідків

—         порядок визначення працездатності установки в період експлуатації

—         порядок ведення експлуатаційної документації

6.1.14. Запас зрошувачів і пожежних сповіщувачів на об’єкті повинен становити не менше 10% від кількості змонтованих

6.1.26. Електроживлення УПС, КОПС та АУПГ має здійснюватися згідно з вимогами будівельних норм та ПУЕ.

У разі використання як джерела резервного живлення акумуляторної батареї її ємність повинна забезпечувати роботу систем сигналізації протягом однієї доби в режимі чергування і не менше трьох годин в режимі “ТРИВОГА”

6.1.30. Переведення установок з автоматичного пуску на ручний не допускається, за винятком випадків, обумовлених в нормативних документах.

Пристрої ручного пуску АУПГ повинні бути опломбовані, захищені від несанкціонованого приведення в дію та механічних пошкоджень і встановлюватися поза можливою зоною горіння, в доступному місці. Для визначення їх місцезнаходження повинні застосовуватися вказівні знаки, розміщені як всередині, так і поза приміщенням.

6.1.31. Елементи та вузли АУПГ повинні бути пофарбовані відповідно до вимог чинних стандартів.

6.1.33. Забороняється :

—         використовувати трубопроводи АУПГ для підвішування або кріплення будь-якого устаткування

—         приєднувати виробниче устаткування та санітарні прилади до трубопроводів живлення АУПГ

—         встановлювати запірну арматуру та фланцеві з’єднання на трубопроводах живлення та розподільчих трубопроводах.

6.1.35. Приміщення, де розташовані вузли керування, насосні станції, станції пожежогасіння, повинні мати аварійне освітлення і бути постійно замкненими.

Приміщення станцій пожежогасіння, насосних станцій слід забезпечити телефонним зв’язком з диспетчерським пунктом (пожежним постом). Ключі від приміщень повинні бути в обслуговуючого та оперативного (чергового) персоналу. Біля входу в приміщення має висіти табло з написом “Станція (вузол керування) пожежогасіння”.

6.1.36. Підлягають дозарядці (перезарядці) посудини та балони установок пожежогасіння, маса вогнегасної речовини або тиск середовища в яких знизилися відносно значень встановлених експлуатаційною документацією, на 10% і більше.

Посудини та балони АУПГ треба захищати від потрапляння на них сонячних променів та безпосереднього впливу опалювальних або нагрівальних приладів.

6.1.38. Автоматичні установки об’ємного пожежогасіння, котрі мають електричну частину і призначені для захисту приміщень з перебуванням у них людей, повинні мати :

—         звукову та світову сигналізацію, яка сповіщає про подавання у ці приміщення вогнегасної речовини

—         пристрої переключення автоматичного пуску на ручний з видаванням відповідного сигналу у приміщення чергового персоналу

—         пристрої затримання випуску вогнегасної речовини у захищуваний об’єм.

Всередині захищуваного приміщення повинен видаватися світловий сигнал у вигляді напису на світлових табло “Газ – виходь!” (“Піна – виходь!” тощо) та звуковий сигнал оповіщення. Біля входу до захищуваного приміщення повинен встановлюватися світловий сигнал “Газ – не заходити! (“Піна – не заходити!” тощо), а в приміщенні чергового персоналу – відповідний сигнал з інформацією про подавання вогнегасної речовини.

6.3.3.4. Електрифіковані засувки повинні перевірятись не рідше двох разів на рік, а пожежні насоси – щомісяця й утримуватись у постійній експлуатаційній готовності.

Не рідше одного разу на місяць повинна перевірятись надійність переведення пожежних насосів з основного на резервне електропостачання (у тому числі від дизельних агрегатів) з реєстрацією результатів в журналі.

Автор: admin | 11.08.2010

В рубриках: Основні вимоги норм і правил до улаштування газових УАПГ | Комментарии к записи Витяг з правил пожежної безпеки в Україні отключены