Особливості прийомки в експлуатацію та перевірки працездатності УАПГ

Особливості прийомки в експлуатацію УАПГ.

Зовнішнім оглядом перевіряють:

—         правильність розташування датчиків ( спринклерів, тросових замків) або сповіщувачів ( дотримання прийнятих в проекті відстаней між ними та місць їх розташування);

—         правильність виконання ліній зв’язку від датчиків до шаф управління ( в установках з електропуском) або від універсальних сигналізаторів тиску (СДУ) та електроконтактних манометрів (ЕКМ) до шаф управління, а від них – до пускових пристроїв установки;

—         відповідність проектному рішенню монтажу джерел живлення системи подачі вогнегасячого засобу;

—         правильність розташування зрошувачів (відстані між ними, від зрошувачів до стін та підлоги, їх орієнтування на можливі осередки пожежі);

—         правильність прокладки трубопроводів (прямолінійність труб, вертикальність стояків, міцність кріплення до будівельних конструкцій і т.ін.);

—         наявність блокувального пристрою, попереджуючого передчасне включення установки об’ємного гасіння, та пристрою для відключення вентиляції;

—         наявність світової та звукової попереджувальної сигналізації про необхідність евакуації людей до пуску системи подачі вогнегасячого засобу;

—         правильність монтажу вузлів управління та  пристроїв ручного пуску;

—         відповідність кількості засобів гасіння, кількості передбаченій проектом;

—         фарбування насосів, вузлів управління, пристроїв ручного пуску, балонів і ємностей для вогнегасячих засобів, трубопроводів відповідно до вимог нормативних документів;

—         правильність влаштування приміщення станції пожежогасіння;

—         наявність вимагаємої кількості запасних частин (спринклерів, тросових замків, піропатронів, сигнальних ламп і т. ін.) та місць для їх зберігання.

Працездатність АУПГ перевіряється згідно технічної документації на окремий вид УАПГ яка додається до установки заводом виготовлювачем.

Приводять у вихідний, а потім в робочий стан та випробовують працездатність автоматичних засобів знаходження пожежі. Приводять у вихідний, а потім в робочий стан засоби автоматизації управління. Контролюють роботу блокувального пристрою для відключення вентиляції при пуску установок об’ємного гасіння, а також роботу попереджувальної сигналізації в установках об’ємного гасіння. Перевіряють роботу пристрою ручного (або дистанційного по місцю розташування станційного обладнання) пуску.

Випробовують системи пуску установки та подачі засобів гасіння (обов’язково звернути увагу на недопущення попадання вогнегасячих засобів у захищаєме приміщення) для чого:

—         в водяних та пінних спринклерних установках відкривають зливний вентиль КСК, при цьому вмикається сигнал тривоги (електричний дзвінок від включення СДУ), тиск в пневмобаці знижується, і встановлений на ньому електроконтактний манометр вмикає насос підвищувач (в установках з автоматичним пуском). Зливний вентиль закривається – сигнал тривоги від КСК відключається. Установку приводять в робочий стан;

—         в водяних та пінних дренчерних установках закривають вентиль на КГД (перекривають доступ вогнегасячого засобу в приміщення), відкривають кран ручного пуску на побуджувальному трубопроводі (в установках з пневматичним та тросовим пуском) або вмикають електрозасувку (в системах з електропуском), при цьому спрацьовує сигнал тривоги і вмикається насос-підвищувач. Установку приводять в робочий стан;

—         в установках газового і аерозольного пожежогасіння з електропуском знижують тиск в пусковому балоні до 23 Атм – на щиті управління спрацьовує звуковий сигнал і загорається лампочка «тиск нижче норми». При допомозі балону ресиверу підкачують повітря в пусковий балон до тиску 25 Атм.

Випробовують працездатність АУПГ з імітацією ознак пожежі. Пробне включення установки проводять по кожному захищаємому напрямку – в режимі знаходження пожежі та сповіщення про нього, по одному з захищаємих напрямків в режимі пожежогасіння;

—         в водяних спринклерних установках розплавляють замок спринклера, тиск в побуджувальній мережі знижується, спрацьовує сигнал тривоги (від КСК або СДУ), вода або розчин з пневмобаку поступає в мережу і до вскритого спринклера; імпульс  на включення насоса-підвищувача формується за допомогою СДУ або електроконтактного манометра, який спрацьовує після зниження тиску в пневмобаці на 0,1 Атм (в системах з автоматичним пуском; в системах з ручним пуском після подачі сигналу тривоги насос-підвищувач вмикають вручну) – вода поступає в розподільчу мережу і дозуючий пристрій (в пінних установках); установку приводять в робочий стан;

—         в водяних і пінних дренчерних установках викликають спрацювання датчика (спринклера, тросового замка, сповіщувача), після чого в установці проходять процеси, які описані вище; установку приводять в робочий стан;

в установках газового і аерозольного пожежогасіння з електропуском працездатність перевіряють за допомогою імітації ознак пожежі, на які розрахований сповіщувач. При випробовуванні підривають піропатрони в розподільчому пристрої і в головці ГЗСМ пускового балону. При перевірці працездатності імітують ознаки пожежі, викликаючи спрацювання сповіщувача, а на розподільчому пристрої та головках ГЗСМ замість піропатронів підключають електричні лампочки. Загорання лампочок після спрацювання сповіщувача свідчить про справність та працездатність установки.

Правила пожежної безпеки в Україні (витяг)

6.1.2. Будівлі, приміщення та споруди повинні обладнуватися зазначеними установками відповідно до вимог будівельних норм, правил, стандартів та інших нормативних документів, які не суперечать цим правилам.

Апаратура й обладнання, що входять до складу установок, повинні відповідати чинним стандартам, технічним умовам, документації заводів виробників, мати сертифікат якості і бути без дефектів.

6.1.7. У приміщенні диспетчерського пункту (пожежного поста) та інших місцях розміщення приладів сигналізації та приладів керування має бути вивішана інструкція про порядок дій чергового (оперативного) персоналу на випадок появи сигналу про пожежу або про несправність в УПС або АУПГ. Диспетчерський пункт (пожежний пост) повинен бути обладнаний телефонним зв’язком та укомплектований електричним ліхтарем.

6.1.8. Диспетчерські пункти (пожежні пости), операторські технологічних цехів і станції пожежогасіння повинні бути забезпечені схемою пожежної сигналізації та (або) установок пожежогасіння, а також інструктивними матеріалами про керування установкою (системою) пожежогасіння та про дії щодо оповіщення про аварію і (або) пожежу.

6.1.9. На пультах керування диспетчерських пунктів (пожежних постів), на блоках пожежної автоматики, біля кожного вузла керування і розподільчого пристрою систем пожежогасіння повинні бути вивішені (установлені) таблички із зазначенням захищуваних приміщень або технологічного устаткування.

6.1.10. На об’єкті повинна вестись експлуатаційна документація, в якій необхідно реєструвати :

—         зміст, терміни та виконавців (юридичних і фізичних осіб) проведення ТО та ППР;

—         дату і обставини санкціонованих та помилкових спрацювань УПС та АУПГ, дату виходу з ладу автоматичних засобів та час усунення недоліків;

—         дату й результати контрольних перевірок і періодичних випробувань УПС та АУПГ.

На об’єкті також має бути така документація:

—         акт прийняття та здачі установок в експлуатацію;

—         проектна документація та виконавчі креслення на установку

—         паспорти на устаткування та прилади

—         інструкція з експлуатації установки і посадові інструкції

6.1.11. Для якісної експлуатації УПС та АУПГ на об’єкті наказом або розпорядженням адміністрації повинні бути призначені :

—         особа, відповідальна за експлуатацію УПС та АУПГ

—         оперативний (черговий) персонал для контролю за працездатним станом УПС та АУПГ (оперативний персонал – для щоденного контролю; черговий персонал – для цілодобового). Функції оперативного та чергового персоналу можуть суміщатись.

6.1.13. Оперативний (черговий) персонал повинен знати :

—         назву та місце знаходження захищуваних приміщень

—         порядок виклику пожежної охорони в разі отримання сигналу тривоги та взаємодії з пожежними підрозділами під час ліквідації пожежі та її наслідків

—         порядок визначення працездатності установки в період експлуатації

—         порядок ведення експлуатаційної документації

6.1.14. Запас зрошувачів і пожежних сповіщувачів на об’єкті повинен становити не менше 10% від кількості змонтованих

6.1.26. Електроживлення УПС, КОПС та АУПГ має здійснюватися згідно з вимогами будівельних норм та ПУЕ.

У разі використання як джерела резервного живлення акумуляторної батареї її ємність повинна забезпечувати роботу систем сигналізації протягом однієї доби в режимі чергування і не менше трьох годин в режимі “ТРИВОГА”

6.1.30. Переведення установок з автоматичного пуску на ручний не допускається, за винятком випадків, обумовлених в нормативних документах.

Пристрої ручного пуску АУПГ повинні бути опломбовані, захищені від несанкціонованого приведення в дію та механічних пошкоджень і встановлюватися поза можливою зоною горіння, в доступному місці. Для визначення їх місцезнаходження повинні застосовуватися вказівні знаки, розміщені як всередині, так і поза приміщенням.

6.1.31. Елементи та вузли АУПГ повинні бути пофарбовані відповідно до вимог чинних стандартів.

6.1.32. Не допускається встановлювати замість тих зрошувачів, що спрацювали, та несправних зрошувачів пробки та заглушки.

6.1.33. Забороняється :

—         використовувати трубопроводи АУПГ для підвішування або кріплення будь-якого устаткування

—         приєднувати виробниче устаткування та санітарні прилади до трубопроводів живлення АУПГ

—         встановлювати запірну арматуру та фланцеві з’єднання на трубопроводах живлення та розподільчих трубопроводах.

6.1.35. Приміщення, де розташовані вузли керування, насосні станції, станції пожежогасіння, повинні мати аварійне освітлення і бути постійно замкненими.

Приміщення станцій пожежогасіння, насосних станцій слід забезпечити телефонним зв’язком з диспетчерським пунктом (пожежним постом). Ключі від приміщень повинні бути в обслуговуючого та оперативного (чергового) персоналу. Біля входу в приміщення має висіти табло з написом “Станція (вузол керування) пожежогасіння”.

6.1.36. Підлягають дозарядці (перезарядці) посудини та балони установок пожежогасіння, маса вогнегасної речовини або тиск середовища в яких знизилися відносно значень встановлених експлуатаційною документацією, на 10% і більше.

Посудини та балони АУПГ треба захищати від потрапляння на них сонячних променів та безпосереднього впливу опалювальних або нагрівальних приладів.

6.1.38. Автоматичні установки об’ємного пожежогасіння, котрі мають електричну частину і призначені для захисту приміщень з перебуванням у них людей, повинні мати :

—         звукову та світову сигналізацію, яка сповіщає про подавання у ці приміщення вогнегасної речовини

—         пристрої переключення автоматичного пуску на ручний з видаванням відповідного сигналу у приміщення чергового персоналу

—         пристрої затримання випуску вогнегасної речовини у захищуваний об’єм.

Всередині захищуваного приміщення повинен видаватися світловий сигнал у вигляді напису на світлових табло “Газ – виходь!” (“Піна – виходь!” тощо) та звуковий сигнал оповіщення. Біля входу до захищуваного приміщення повинен встановлюватися світловий сигнал “Газ – не заходити! (“Піна – не заходити!” тощо), а в приміщенні чергового персоналу – відповідний сигнал з інформацією про подавання вогнегасної речовини.

6.3.3.1. Трубопроводи й насоси необхідно фарбувати у відповідний колір згідно з ГОСТ 12.4.026-76*, ГОСТ 14.202-69.

6.3.3.6. Біля входу в приміщення насосної станції слід розміщувати напис (табло) “Пожежна насосна станція” з освітленням у ночі.

ДБН В.2.5-13-98 «Пожежна автоматика будинків і споруд» (витяг)

1.1.1. Автоматичні установки пожежогасіння повинні виконувати одночасно і функції авто­матичної пожежної сигналізації.

При відповідному техніко-економічному обгрунтуванні у приміщеннях, обладнаних автома­тичним пожежогасінням, додатково встановлюється автоматична пожежна сигналізація.

1.1.2. Автоматична пожежна сигналізація повинна працювати цілодобово.

1.1.3. Автоматичні установки пожежогасіння, за винятком спринклерних, повинні мати дистанційний та місцевий пуск.

1.1.7. За наявності технічної можливості сигнали від приймально-контрольних приладів устано­вок пожежогасіння та пожежної сигналізації виводять на пульти централізованого нагляду пожежної охорони.

1.4.1. Установки порошкового пожежогасіння поділяються:

а) за способом гасіння на

—         установки об’ємного пожежогасіння

—         установки локального пожежогасіння по об’єму

—         установки локального пожежогасіння по площі

б) за способом пуску на

—         автоматичні установки з дублюючим ручним пуском (місцевим та (або) дистанційним

—         ручні установки з місцевим та (або) дистанційним пуском

в) за конструктивним виконанням на

—         установки з розподільчою мережею з автономним  або централізованим джерелом робочого газу

—         установки з лафетним стволом

—         установки з ручним стволом

г) за способом побудови на

-агрегатні установки

-модульні установки

1.4.2. Пуск установок може бути електричним, пневматичним, гідравличним, механічним або комбінованим

1.4.3. Пристрої дистанційного та ручного пуску установок мають бути захищені і розміщені згідно з ГОСТ 12.4.009-83*

1.4.4. В залежності від класу можливої пожежі (за ГОСТ 27331-87) на об’єкті , що захищається , установки повинні заряджатись вогнегасним порошком (далі — ВП) відповідної марки.

1.4.5. Як робочий газ в установках порошкового пожежогасіння можуть використовуватись стиснене повітря і азот за ГОСТ 9293-74*, двоокис вуглецю за ГОСТ 8050-85

Точка роси робочого газу повинна бути не вище мінус 40С

1.4.6. Установки повинні бути забезпечені 100%, відносно розрахункового, запасом ВП та робочого газу, який зберігається на об’єкті, з метою забезпечення перезарядження установки після її спрацювання протягом 24 годин. У випадках коли можливе повторне займання горючого матеріалу, слід передбачати 100% резерв  ВП.

1.4.7. Допускається застосування установок порошкового пожежогасіння для захисту об’єктів, де використовуються установки з іншими вогнегасними речовинами (вода, піна, газ)

1.4.8. Діапазон температур експлуатації установок порошкового пожежогасіння слід приймати в залежності від їхнього кліматичного виконання.

Установки об’ємного пожежогасіння

1.4.9. Установки об¢ємного пожежогасіння призначені для створення середовища, яке не підтримує горіння у всьому об¢ємі захищуваного приміщення і можуть бути застосовані тільки для захисту об¢єктів, що являють собою замкнутий простір, причому загальна площа отворів в огорожі, які не закриваються перед спрацюванням установки, не повинна перевищувати 15% від загальної площі огороджувальних будівельних конструкцій. При цьому, якщо загальна площа отворів, що не закриваються, більше ніж 1%, повинна передбачатись додаткова кількість ВП.

Двері приміщення , що підлягає протипожежному захисту, мають бути такими, що зачиняються самостійно. Вентиляція цього приміщення повинна відключатись до початку витікання ВП під час спрацювання установки.

Не рекомендується застосовувати установки об’ємного пожежогасіння для захисту приміщень заввишки більше 4,5 м і об’ємом більше 1000 м3

1.4.10. За конструктивним виконанням установки об’ємного пожежогасіння є, як правило, установками з розподільчою мережею трубопроводів, в яких встановлюються розпилювачі.

Конструкція розподільчих мереж повинна забезпечувати рівномірний розподіл ВП, що подається, між розпилювачами, що в ній встановлені. Об’єм, що захищається кожним розпилювачем, витрата ВП, що ним забезпечується, висота розміщення і відстань між розпилювачами має відповідати вимогам технічної документації на відповідні види установок і розпилювачів.

1.4.11. Установки об’ємного пожежогасіння повинні забезпечити подавання ВП в кількості не менше 0,6 кг на кубічний метр приміщення  за час від 20 до 30 с.

Інтенсивність подавання ВП повинна бути не менше 0,02 кг с-1м3 .

1.4.12. Склад, конструктивне виконання та розміщення автоматичних установок об’ємного пожежогасіння повинні відповідати вимогам ГОСТ 12.4.009-83*

Установки локального пожежогасіння

1.4.13. Установки локального пожежогасіння  застосовуються в тих випадках, коли технічно неможливо або економічно недоцільно застосовувати установки об’ємного пожежогасіння.

1.4.14. Розрахункова величина зони, що захищається установкою локального пожежогасіння по об’єму, визначається як добуток площі основи і висоти агрегату або технологічної установки, що підлягає захисту . При цьому всі габаритні розміри (довжина, ширина, висота) збільшуються відносно фактичних на 1,5 м кожний.

В разі застосування установки локального пожежогасіння по площі, як розрахункова величина зони захисту приймається максимально можлива площа пожежі на момент спрацювання установки порошкового пожежогасіння. Можлива площа пожежі має бути заздалегідь визначена на основі прогнозованої можливої аварії на об’єкті , що підлягає захисту, з урахуванням конструктивних і технологічних заходів, що застосовуються з метою обмеження розвитку пожежі.

В разі захисту об’єкта з наявністю горючих рідин мають бути передбачені заходи з метою відвернення їхнього розливання та розбризкування за межі зони захисту (відбортовка, влаштування аварійного зливання, екрани тощо)

1.4.15. Для локального пожежогасіння по об’єму повинні застосовуватись установки з розподільчою мережею.

1.4.16. Для локального пожежогасіння по об’єму норма подавання ВП становить 1,2 кг м3

Тривалість подавання ВП під час гасіння повинна бути від 20 до 30с.

Недоцільно застосовувати установки локального порошкового пожежогасіння по об’єму, якщо розрахунковий локальний об’єм, що підлягає захисту, перевищує 200 м3 і висота технологічного устаткування , що підлягає захисту, не перевищує 3 м