Особливості прийомки в експлуатацію та перевірки працездатності УАПГ

Особливості прийомки в експлуатацію УАПГ.

Зовнішнім оглядом перевіряють:

—         правильність розташування датчиків ( спринклерів, тросових замків) або сповіщувачів ( дотримання прийнятих в проекті відстаней між ними та місць їх розташування);

—         правильність виконання ліній зв’язку від датчиків до шаф управління ( в установках з електропуском) або від універсальних сигналізаторів тиску (СДУ) та електроконтактних манометрів (ЕКМ) до шаф управління, а від них – до пускових пристроїв установки;

—         відповідність проектному рішенню монтажу джерел живлення системи подачі вогнегасячого засобу;

—         правильність розташування зрошувачів (відстані між ними, від зрошувачів до стін та підлоги, їх орієнтування на можливі осередки пожежі);

—         правильність прокладки трубопроводів (прямолінійність труб, вертикальність стояків, міцність кріплення до будівельних конструкцій і т.ін.);

—         наявність блокувального пристрою, попереджуючого передчасне включення установки об’ємного гасіння, та пристрою для відключення вентиляції;

—         наявність світової та звукової попереджувальної сигналізації про необхідність евакуації людей до пуску системи подачі вогнегасячого засобу;

—         правильність монтажу вузлів управління та  пристроїв ручного пуску;

—         відповідність кількості засобів гасіння, кількості передбаченій проектом;

—         фарбування насосів, вузлів управління, пристроїв ручного пуску, балонів і ємностей для вогнегасячих засобів, трубопроводів відповідно до вимог нормативних документів;

—         правильність влаштування приміщення станції пожежогасіння;

—         наявність вимагаємої кількості запасних частин (спринклерів, тросових замків, піропатронів, сигнальних ламп і т. ін.) та місць для їх зберігання.

Працездатність АУПГ перевіряється згідно технічної документації на окремий вид УАПГ яка додається до установки заводом виготовлювачем.

Приводять у вихідний, а потім в робочий стан та випробовують працездатність автоматичних засобів знаходження пожежі. Приводять у вихідний, а потім в робочий стан засоби автоматизації управління. Контролюють роботу блокувального пристрою для відключення вентиляції при пуску установок об’ємного гасіння, а також роботу попереджувальної сигналізації в установках об’ємного гасіння. Перевіряють роботу пристрою ручного (або дистанційного по місцю розташування станційного обладнання) пуску.

Випробовують системи пуску установки та подачі засобів гасіння (обов’язково звернути увагу на недопущення попадання вогнегасячих засобів у захищаєме приміщення) для чого:

—         в водяних та пінних спринклерних установках відкривають зливний вентиль КСК, при цьому вмикається сигнал тривоги (електричний дзвінок від включення СДУ), тиск в пневмобаці знижується, і встановлений на ньому електроконтактний манометр вмикає насос підвищувач (в установках з автоматичним пуском). Зливний вентиль закривається – сигнал тривоги від КСК відключається. Установку приводять в робочий стан;

—         в водяних та пінних дренчерних установках закривають вентиль на КГД (перекривають доступ вогнегасячого засобу в приміщення), відкривають кран ручного пуску на побуджувальному трубопроводі (в установках з пневматичним та тросовим пуском) або вмикають електрозасувку (в системах з електропуском), при цьому спрацьовує сигнал тривоги і вмикається насос-підвищувач. Установку приводять в робочий стан;

—         в установках газового і аерозольного пожежогасіння з електропуском знижують тиск в пусковому балоні до 23 Атм – на щиті управління спрацьовує звуковий сигнал і загорається лампочка «тиск нижче норми». При допомозі балону ресиверу підкачують повітря в пусковий балон до тиску 25 Атм.

Випробовують працездатність АУПГ з імітацією ознак пожежі. Пробне включення установки проводять по кожному захищаємому напрямку – в режимі знаходження пожежі та сповіщення про нього, по одному з захищаємих напрямків в режимі пожежогасіння;

—         в водяних спринклерних установках розплавляють замок спринклера, тиск в побуджувальній мережі знижується, спрацьовує сигнал тривоги (від КСК або СДУ), вода або розчин з пневмобаку поступає в мережу і до вскритого спринклера; імпульс  на включення насоса-підвищувача формується за допомогою СДУ або електроконтактного манометра, який спрацьовує після зниження тиску в пневмобаці на 0,1 Атм (в системах з автоматичним пуском; в системах з ручним пуском після подачі сигналу тривоги насос-підвищувач вмикають вручну) – вода поступає в розподільчу мережу і дозуючий пристрій (в пінних установках); установку приводять в робочий стан;

—         в водяних і пінних дренчерних установках викликають спрацювання датчика (спринклера, тросового замка, сповіщувача), після чого в установці проходять процеси, які описані вище; установку приводять в робочий стан;

в установках газового і аерозольного пожежогасіння з електропуском працездатність перевіряють за допомогою імітації ознак пожежі, на які розрахований сповіщувач. При випробовуванні підривають піропатрони в розподільчому пристрої і в головці ГЗСМ пускового балону. При перевірці працездатності імітують ознаки пожежі, викликаючи спрацювання сповіщувача, а на розподільчому пристрої та головках ГЗСМ замість піропатронів підключають електричні лампочки. Загорання лампочок після спрацювання сповіщувача свідчить про справність та працездатність установки.

Правила пожежної безпеки в Україні (витяг)

6.1.2. Будівлі, приміщення та споруди повинні обладнуватися зазначеними установками відповідно до вимог будівельних норм, правил, стандартів та інших нормативних документів, які не суперечать цим правилам.

Апаратура й обладнання, що входять до складу установок, повинні відповідати чинним стандартам, технічним умовам, документації заводів виробників, мати сертифікат якості і бути без дефектів.

6.1.7. У приміщенні диспетчерського пункту (пожежного поста) та інших місцях розміщення приладів сигналізації та приладів керування має бути вивішана інструкція про порядок дій чергового (оперативного) персоналу на випадок появи сигналу про пожежу або про несправність в УПС або АУПГ. Диспетчерський пункт (пожежний пост) повинен бути обладнаний телефонним зв’язком та укомплектований електричним ліхтарем.

6.1.8. Диспетчерські пункти (пожежні пости), операторські технологічних цехів і станції пожежогасіння повинні бути забезпечені схемою пожежної сигналізації та (або) установок пожежогасіння, а також інструктивними матеріалами про керування установкою (системою) пожежогасіння та про дії щодо оповіщення про аварію і (або) пожежу.

6.1.9. На пультах керування диспетчерських пунктів (пожежних постів), на блоках пожежної автоматики, біля кожного вузла керування і розподільчого пристрою систем пожежогасіння повинні бути вивішені (установлені) таблички із зазначенням захищуваних приміщень або технологічного устаткування.

6.1.10. На об’єкті повинна вестись експлуатаційна документація, в якій необхідно реєструвати :

—         зміст, терміни та виконавців (юридичних і фізичних осіб) проведення ТО та ППР;

—         дату і обставини санкціонованих та помилкових спрацювань УПС та АУПГ, дату виходу з ладу автоматичних засобів та час усунення недоліків;

—         дату й результати контрольних перевірок і періодичних випробувань УПС та АУПГ.

На об’єкті також має бути така документація:

—         акт прийняття та здачі установок в експлуатацію;

—         проектна документація та виконавчі креслення на установку

—         паспорти на устаткування та прилади

—         інструкція з експлуатації установки і посадові інструкції

6.1.11. Для якісної експлуатації УПС та АУПГ на об’єкті наказом або розпорядженням адміністрації повинні бути призначені :

—         особа, відповідальна за експлуатацію УПС та АУПГ

—         оперативний (черговий) персонал для контролю за працездатним станом УПС та АУПГ (оперативний персонал – для щоденного контролю; черговий персонал – для цілодобового). Функції оперативного та чергового персоналу можуть суміщатись.

6.1.13. Оперативний (черговий) персонал повинен знати :

—         назву та місце знаходження захищуваних приміщень

—         порядок виклику пожежної охорони в разі отримання сигналу тривоги та взаємодії з пожежними підрозділами під час ліквідації пожежі та її наслідків

—         порядок визначення працездатності установки в період експлуатації

—         порядок ведення експлуатаційної документації

6.1.14. Запас зрошувачів і пожежних сповіщувачів на об’єкті повинен становити не менше 10% від кількості змонтованих

6.1.26. Електроживлення УПС, КОПС та АУПГ має здійснюватися згідно з вимогами будівельних норм та ПУЕ.

У разі використання як джерела резервного живлення акумуляторної батареї її ємність повинна забезпечувати роботу систем сигналізації протягом однієї доби в режимі чергування і не менше трьох годин в режимі “ТРИВОГА”

6.1.30. Переведення установок з автоматичного пуску на ручний не допускається, за винятком випадків, обумовлених в нормативних документах.

Пристрої ручного пуску АУПГ повинні бути опломбовані, захищені від несанкціонованого приведення в дію та механічних пошкоджень і встановлюватися поза можливою зоною горіння, в доступному місці. Для визначення їх місцезнаходження повинні застосовуватися вказівні знаки, розміщені як всередині, так і поза приміщенням.

6.1.31. Елементи та вузли АУПГ повинні бути пофарбовані відповідно до вимог чинних стандартів.

6.1.32. Не допускається встановлювати замість тих зрошувачів, що спрацювали, та несправних зрошувачів пробки та заглушки.

6.1.33. Забороняється :

—         використовувати трубопроводи АУПГ для підвішування або кріплення будь-якого устаткування

—         приєднувати виробниче устаткування та санітарні прилади до трубопроводів живлення АУПГ

—         встановлювати запірну арматуру та фланцеві з’єднання на трубопроводах живлення та розподільчих трубопроводах.

6.1.35. Приміщення, де розташовані вузли керування, насосні станції, станції пожежогасіння, повинні мати аварійне освітлення і бути постійно замкненими.

Приміщення станцій пожежогасіння, насосних станцій слід забезпечити телефонним зв’язком з диспетчерським пунктом (пожежним постом). Ключі від приміщень повинні бути в обслуговуючого та оперативного (чергового) персоналу. Біля входу в приміщення має висіти табло з написом “Станція (вузол керування) пожежогасіння”.

6.1.36. Підлягають дозарядці (перезарядці) посудини та балони установок пожежогасіння, маса вогнегасної речовини або тиск середовища в яких знизилися відносно значень встановлених експлуатаційною документацією, на 10% і більше.

Посудини та балони АУПГ треба захищати від потрапляння на них сонячних променів та безпосереднього впливу опалювальних або нагрівальних приладів.

6.1.38. Автоматичні установки об’ємного пожежогасіння, котрі мають електричну частину і призначені для захисту приміщень з перебуванням у них людей, повинні мати :

—         звукову та світову сигналізацію, яка сповіщає про подавання у ці приміщення вогнегасної речовини

—         пристрої переключення автоматичного пуску на ручний з видаванням відповідного сигналу у приміщення чергового персоналу

—         пристрої затримання випуску вогнегасної речовини у захищуваний об’єм.

Всередині захищуваного приміщення повинен видаватися світловий сигнал у вигляді напису на світлових табло “Газ – виходь!” (“Піна – виходь!” тощо) та звуковий сигнал оповіщення. Біля входу до захищуваного приміщення повинен встановлюватися світловий сигнал “Газ – не заходити! (“Піна – не заходити!” тощо), а в приміщенні чергового персоналу – відповідний сигнал з інформацією про подавання вогнегасної речовини.

6.3.3.1. Трубопроводи й насоси необхідно фарбувати у відповідний колір згідно з ГОСТ 12.4.026-76*, ГОСТ 14.202-69.

6.3.3.6. Біля входу в приміщення насосної станції слід розміщувати напис (табло) “Пожежна насосна станція” з освітленням у ночі.

ДБН В.2.5-13-98 «Пожежна автоматика будинків і споруд» (витяг)

1.1.1. Автоматичні установки пожежогасіння повинні виконувати одночасно і функції авто­матичної пожежної сигналізації.

При відповідному техніко-економічному обгрунтуванні у приміщеннях, обладнаних автома­тичним пожежогасінням, додатково встановлюється автоматична пожежна сигналізація.

1.1.2. Автоматична пожежна сигналізація повинна працювати цілодобово.

1.1.3. Автоматичні установки пожежогасіння, за винятком спринклерних, повинні мати дистанційний та місцевий пуск.

1.1.7. За наявності технічної можливості сигнали від приймально-контрольних приладів устано­вок пожежогасіння та пожежної сигналізації виводять на пульти централізованого нагляду пожежної охорони.

1.4.1. Установки порошкового пожежогасіння поділяються:

а) за способом гасіння на

—         установки об’ємного пожежогасіння

—         установки локального пожежогасіння по об’єму

—         установки локального пожежогасіння по площі

б) за способом пуску на

—         автоматичні установки з дублюючим ручним пуском (місцевим та (або) дистанційним

—         ручні установки з місцевим та (або) дистанційним пуском

в) за конструктивним виконанням на

—         установки з розподільчою мережею з автономним  або централізованим джерелом робочого газу

—         установки з лафетним стволом

—         установки з ручним стволом

г) за способом побудови на

-агрегатні установки

-модульні установки

1.4.2. Пуск установок може бути електричним, пневматичним, гідравличним, механічним або комбінованим

1.4.3. Пристрої дистанційного та ручного пуску установок мають бути захищені і розміщені згідно з ГОСТ 12.4.009-83*

1.4.4. В залежності від класу можливої пожежі (за ГОСТ 27331-87) на об’єкті , що захищається , установки повинні заряджатись вогнегасним порошком (далі — ВП) відповідної марки.

1.4.5. Як робочий газ в установках порошкового пожежогасіння можуть використовуватись стиснене повітря і азот за ГОСТ 9293-74*, двоокис вуглецю за ГОСТ 8050-85

Точка роси робочого газу повинна бути не вище мінус 40С

1.4.6. Установки повинні бути забезпечені 100%, відносно розрахункового, запасом ВП та робочого газу, який зберігається на об’єкті, з метою забезпечення перезарядження установки після її спрацювання протягом 24 годин. У випадках коли можливе повторне займання горючого матеріалу, слід передбачати 100% резерв  ВП.

1.4.7. Допускається застосування установок порошкового пожежогасіння для захисту об’єктів, де використовуються установки з іншими вогнегасними речовинами (вода, піна, газ)

1.4.8. Діапазон температур експлуатації установок порошкового пожежогасіння слід приймати в залежності від їхнього кліматичного виконання.

Установки об’ємного пожежогасіння

1.4.9. Установки об¢ємного пожежогасіння призначені для створення середовища, яке не підтримує горіння у всьому об¢ємі захищуваного приміщення і можуть бути застосовані тільки для захисту об¢єктів, що являють собою замкнутий простір, причому загальна площа отворів в огорожі, які не закриваються перед спрацюванням установки, не повинна перевищувати 15% від загальної площі огороджувальних будівельних конструкцій. При цьому, якщо загальна площа отворів, що не закриваються, більше ніж 1%, повинна передбачатись додаткова кількість ВП.

Двері приміщення , що підлягає протипожежному захисту, мають бути такими, що зачиняються самостійно. Вентиляція цього приміщення повинна відключатись до початку витікання ВП під час спрацювання установки.

Не рекомендується застосовувати установки об’ємного пожежогасіння для захисту приміщень заввишки більше 4,5 м і об’ємом більше 1000 м3

1.4.10. За конструктивним виконанням установки об’ємного пожежогасіння є, як правило, установками з розподільчою мережею трубопроводів, в яких встановлюються розпилювачі.

Конструкція розподільчих мереж повинна забезпечувати рівномірний розподіл ВП, що подається, між розпилювачами, що в ній встановлені. Об’єм, що захищається кожним розпилювачем, витрата ВП, що ним забезпечується, висота розміщення і відстань між розпилювачами має відповідати вимогам технічної документації на відповідні види установок і розпилювачів.

1.4.11. Установки об’ємного пожежогасіння повинні забезпечити подавання ВП в кількості не менше 0,6 кг на кубічний метр приміщення  за час від 20 до 30 с.

Інтенсивність подавання ВП повинна бути не менше 0,02 кг с-1м3 .

1.4.12. Склад, конструктивне виконання та розміщення автоматичних установок об’ємного пожежогасіння повинні відповідати вимогам ГОСТ 12.4.009-83*

Установки локального пожежогасіння

1.4.13. Установки локального пожежогасіння  застосовуються в тих випадках, коли технічно неможливо або економічно недоцільно застосовувати установки об’ємного пожежогасіння.

1.4.14. Розрахункова величина зони, що захищається установкою локального пожежогасіння по об’єму, визначається як добуток площі основи і висоти агрегату або технологічної установки, що підлягає захисту . При цьому всі габаритні розміри (довжина, ширина, висота) збільшуються відносно фактичних на 1,5 м кожний.

В разі застосування установки локального пожежогасіння по площі, як розрахункова величина зони захисту приймається максимально можлива площа пожежі на момент спрацювання установки порошкового пожежогасіння. Можлива площа пожежі має бути заздалегідь визначена на основі прогнозованої можливої аварії на об’єкті , що підлягає захисту, з урахуванням конструктивних і технологічних заходів, що застосовуються з метою обмеження розвитку пожежі.

В разі захисту об’єкта з наявністю горючих рідин мають бути передбачені заходи з метою відвернення їхнього розливання та розбризкування за межі зони захисту (відбортовка, влаштування аварійного зливання, екрани тощо)

1.4.15. Для локального пожежогасіння по об’єму повинні застосовуватись установки з розподільчою мережею.

1.4.16. Для локального пожежогасіння по об’єму норма подавання ВП становить 1,2 кг м3

Тривалість подавання ВП під час гасіння повинна бути від 20 до 30с.

Недоцільно застосовувати установки локального порошкового пожежогасіння по об’єму, якщо розрахунковий локальний об’єм, що підлягає захисту, перевищує 200 м3 і висота технологічного устаткування , що підлягає захисту, не перевищує 3 м

Модульні автоматичні установки порошкового пожежогасіння типу ПУМА-12П

Аналіз показує, що в більшості випадків на початковій стадії пожежа має незначну площу поширення. Тобто за умови своєчасного виявлення та гасіння можна зупинити поширення пожежі та зростання її негативних наслідків.

Для більшості промислових споруд, приміщень, відкритих технологічних установок протипожежний захист досягається за допомогою автоматичних установок водяного, пінного, газового, а останнім часом і порошкового пожежогасіння агрегатного типу. Проте існує дуже багато пожежонебезпечних об’єктів, невеликих за площею та об’ємом, для яких з технічних або економічних умов застосування цих установок (вони мають у своєму складі великогабаритні контрольно-пускові вузли, насосні агрегати, трубопровідні мережі) недоцільне.

До таких об’єктів належать різноманітні комори для зберігання легкозаймистих та горючих рідин; ділянки промивання та фарбування виробів; приміщення для зберігання, технічного обслуговування, ремонту, діагностування транспортних засобів тощо.

Для протипожежного захисту подібних об’єктів у світовій практиці застосовуються малогабаритні автоматичні модульні установки пожежогасіння. Відповідно до ДСТУ-2273-93 модульна установка пожежогасіння визначається як “ нетрубопровідна автоматична установка пожежогасіння, яка передбачає розміщення ємності з вогнегасною речовиною та пусковим пристроєм безпосередньо в захищуємому приміщенні.

Установки ПУМА-12П прості за конструкцією та в експлуатації. Вони працюють за таким принципом. У разі виникнення пожежі, в наслідок підвищення температури в захищуваному приміщенні тепловий замок вузла випуску розплавляється, після чого газопорошкова суміш надходить  до осередку пожежі.

Установки типу ПУМА-12П залежно від модифікації забезпечують гасіння на площі або об’ємне пожежогасіння (локальне). Вони розташовуються на стелі захищаємого приміщення або на стіні та можуть використовуватись під час гасіння пожеж класу А (горіння твердих речовин), пожеж класу В(горіння рідин) відповідно до ГОСТ 27331-87 та електрообладнання, яке перебуває під напругою до 20 кВ.

Тактико-технічні характеристики установок типу

ПУМА-12П

ПоказникОд.виміруЗначення
Місткість корпусу не більше

Маса вогнегасного порошку

Робочий тиск стисненого газу в корпусі установки, не більше

Захищаємий об’єм, не більше

Маса установки повна, не більше

Габаритні розміри:

—          висота

—          ширина

—          довжина

Л

Кг

Атм

М.куб.

Кг

Мм

14,5

12

12,5

50

24

450

355

420

6.2. Технічне обслуговування порошкових УАПГ :

Щоденне ТО : Зовнішній огляд, перевірка тиску пускових балонів.

Щомісячне ТО : Роботи щоденного ТО, перевірка стану кріплень.

ТО раз в півроку : Всі роботи щомісячного ТО, перевірка дати останнього освідоцтва манометрів, балонів, перевірка якості порошку.

Висновок : Порошкові УАПГ мають відмінний ефект пожежогасіння але не здатні захищати великі площі та приносять значні побічні збитки при спрацюванні.

Порошкові УАПГ

Сьогодні не тільки спеціалістам, а й широкому колу людей, хоча б трохи пов’язаних із питаннями пожежної безпеки, відома висока ефективність такої вогнегасної речовини як вогнегасний порошок (ВП). Експлуатаційні характеристики та висока вогнегасна здатність ВП, що забезпечують ліквідацію горіння багатьох видів горючих речовин і матеріалів, дозволяють застосовувати технічні засоби порошкового пожежогасіння для протипожежного захисту об’єктів, на яких можливе виникнення пожеж класів А, В, С (горіння твердих, рідких та газоподібних речовин), а також електрообладнання під напругою. Широкий робочий температурний діапазон сучасних ВП, особливо за умов мінусових температур, забезпечує застосування засобів порошкового пожежогасіння в різноманітних кліматичних умовах. Усе це зумовлює можливість широкого використання цих засобів.

Історія порошкового пожежогасіння налічує вже не одне сторіччя. Ще під час війни 1618-1648 рр. шведи для гасіння пожеж використовували вогнегасний патрон, який закидали до палаючого будинку. Патрон містив у собі картонну гільзу з порошком галуну та пороховим зарядом, що вибухав в осередку пожежі. Галун, який розпилювався під час вибуху разом із продуктами згорання пороху, гасив вогонь. Пізніше стали використовувати ядро з аналогічним принципом дії. Через сто років з лишком, у 1770 році, в Німеччині для гасіння пожежі в крамниці була застосована невеличка бочка з алюмінієвим галуном. Це були перші кроки на шляху створення порошкових засобів пожежогасіння.

Наприкінці позаминулого сторіччя М.Б.Шефталь створив вибуховий порошковий вогнегасник «Пожарогас», який заповнювався бікарбонатом натрію і галуном. Вогнегасник випускався в трьох модифікаціях: із зарядом 4, 6 та 8 кг вогнегасної речовини. Порох вибухав через 12-15 с після займання бікфордового шнура. Для попередження про вибух через 3-4 с спрацьовували з’єднані з шнуром хлопавки (аналог пятард).

За кордоном інтенсивні роботи з досліджень у галузі порошкового пожежогасіння розпочалися на прикінці 40-х років минулого сторіччя, і сьогодні провідні фірми досягли значних результатів, створили широку номенклатуру установок порошкового пожежогасіння (УПП) з масою заряду ВП від 3 до 12 000 кг різноманітного конструктивного виконання: малогабаритні модульні автоматичні установки; установки зі стаціонарними розподільчими мережами для подавання ВП на захищуваний об’єкт; установки з лафетним стволом; стаціонарні та пересувні установки з рукавними лініями та ручними стволами.

Подібні роботи в країнах колишнього СРСР започатковані на прикінці 60-х років. І зараз УкрНДІПБ МВС, спираючись на багаторічний досвід наукових досліджень та дослідно-конструкторських робіт, має певні здобутки в цій галузі. Так за останні роки інститутом розроблені уніфіковані УПП з лафетним стволом – УППУ-250ЛС і УППУ-500ЛС (з масою заряду ВП 250 та 500 кг відповідно), серійний випуск яких налагоджено з 1994 р. Прилуцьким орендним заводом «Пожмашина». Ці установки вже знайшли своє застосування, зокрема на об’єктах нафтогазодобувної промисловості України.

На замовлення підприємства «Полтавагазпром» інститутом розроблено інший тип УПП – з розподільчою мережею: УППУ-250РМ і УППУ-500РМ. Дослідні зразки установок наприкінці 1995 року пройшли приймальні випробовування. На прилуцькому орендному заводі «Пожмашина» освоєно їх серійний випуск.

Вогнегасячі порошкові суміші уявляють собою тонкозмільчені мінеральні солі з різноманітними добавками, які служать для зменшення злежуваності та комкування.

Переваги порошків :

— висока вогнегасяча здатність

— універсальність(гасять матеріали які не піддаються гасінню водою, піною, газовими составами)

— різноманітність способів пожежогасіння (об’ємний, локальний, комбінований)

— невисока вартість

— діелектрична природа

Недоліки порошків :

— висока гігроскопічність

— здатність до злежування і утворення комків

— несумісність з піною

Вогнегасячий ефект :

— інгібіювання (гальмування хімічних реакцій)

— охолодження зони горіння

— розбавлення зони горіння (горючого середовища)

— ефект вогнеперешкодження

— гасіння досягається через 5-7 секунд

Порошкові УАПГ призначені для гасіння пожеж і загорань спиртів,  нафтопродуктів і лужних металів, металоорганічних з’єднань та інших горючих матеріалів, а також різних промислових установок, в тому числі і установок які знаходяться під напругою до 1000 вольт.

Маркування порошкових УАПГ, наприклад:

ОПА-100 (старе маркування, до 1991р)

— О – огнетушитель

— П – порошковий

— А – автоматичний

— 100 – маса порошку в кілограмах

УППУ-250 РМ(ЛС, П, РС) — (нове маркування)

-У – установка

-П – пожежогасіння

-П – порошкова

-У – уніфікована

-250 – маса воргнегасного порошку

-РМ – з розподільчою мережею (ЛС – з лафетним стволом,

П – причіпна, РС – з ручним стволом)

Вогнегасник являє собою приварений до рами стальний  зварний сосуд для порошку засипаємого через горловину  в  верхню  частину сосуда. Штуцер служить для приєднання порошкового трубопроводу. В кришку горловини вмонтовані сигнальний пристрій (свисток) та запобіжний клапан. В трубі підвішується на тросі через ролик вантаж за допомогою якого приводиться в дію пусковий пристрій балону з двоокисом вуглецю або азоту під тиском 0,8 МПа (8 атм).

Будова порошкової УАПГ:

1 — ємність для порошку

2 — сифонна трубка

3 — з’єднувальна муфта

4 — стояк

5 — пороговий клапан

6 — розподільча мережа

7 — направляючий ролик

8 — трос

9 — розпилювач (насадка дефлекторна)

10 — легкоплавкий замок

11 — вантаж

12 — направляюча труба

15 — запобіжний клапан

16 — запірна головка

15 — вузол ручного пуску

19 — манометр

20 — пусковий балон

22 — трубка для випуску газу в ємність

Мал. 1. Принципова схема порошкової установки ОПА-100

Установка працює слідуючим чином. При підвищенні температури у випадку пожежі в захищаємому приміщенні розпадається  тепловий замок, завдяки чому проходить розрив тросу утримуючого вантаж в трубі. Під дією падаючого вантажу пересувається пола фреза пускового пристрою балона. Фреза прорізає мембрану, і пусковий газ з балона поступає в нижню частину сосуда, взрихлює порошок та виштовхує його в розподільчу мережу. Розпилення порошку проходить за допомогою насадків які розташовують таким чином  щоб  порошком покривалися осередки можливої пожежі.

Витяг з правил пожежної безпеки в Україні

6.1.2. Будівлі, приміщення та споруди повинні обладнуватися зазначеними установками відповідно до вимог будівельних норм, правил, стандартів та інших нормативних документів, які не суперечать цим правилам.

Апаратура й обладнання, що входять до складу установок, повинні відповідати чинним стандартам, технічним умовам, документації заводів виробників, мати сертифікат якості і бути без дефектів.

6.1.7. У приміщенні диспетчерського пункту (пожежного поста) та інших місцях розміщення приладів сигналізації та приладів керування має бути вивішена інструкція про порядок дій чергового (оперативного) персоналу на випадок появи сигналу про пожежу або про несправність в УПС або АУПГ. Диспетчерський пункт (пожежний пост) повинен бути обладнаний телефонним зв’язком та укомплектований електричним ліхтарем.

6.1.8. Диспетчерські пункти (пожежні пости), операторські технологічних цехів і станції пожежогасіння повинні бути забезпечені схемою пожежної сигналізації та (або) установок пожежогасіння, а також інструктивними матеріалами про керування установкою (системою) пожежогасіння та про дії щодо оповіщення про аварію і (або) пожежу.

6.1.9. На пультах керування диспетчерських пунктів (пожежних постів), на блоках пожежної автоматики, біля кожного вузла керування і розподільчого пристрою систем пожежогасіння повинні бути вивішені (установлені) таблички із зазначенням захищуваних приміщень або технологічного устаткування.

6.1.10. На об’єкті повинна вестись експлуатаційна документація, в якій необхідно реєструвати :

—         зміст, терміни та виконавців (юридичних і фізичних осіб) проведення ТО та ППР;

—         дату і обставини санкціонованих та помилкових спрацювань УПС та АУПГ, дату виходу з ладу автоматичних засобів та час усунення недоліків;

—         дату й результати контрольних перевірок і періодичних випробувань УПС та АУПГ.

На об’єкті також має бути така документація:

—         акт прийняття та здачі установок в експлуатацію;

—         проектна документація та виконавчі креслення на установку

—         паспорти на устаткування та прилади

—         інструкція з експлуатації установки і посадові інструкції

6.1.11. Для якісної експлуатації УПС та АУПГ на об’єкті наказом або розпорядженням адміністрації повинні бути призначені :

—         особа, відповідальна за експлуатацію УПС та АУПГ

—         оперативний (черговий) персонал для контролю за працездатним станом УПС та АУПГ (оперативний персонал – для щоденного контролю; черговий персонал – для цілодобового). Функції оперативного та чергового персоналу можуть суміщатись.

6.1.13. Оперативний (черговий) персонал повинен знати :

—         назву та місце знаходження захищуваних приміщень

—         порядок виклику пожежної охорони в разі отримання сигналу тривоги та взаємодії з пожежними підрозділами під час ліквідації пожежі та її наслідків

—         порядок визначення працездатності установки в період експлуатації

—         порядок ведення експлуатаційної документації

6.1.14. Запас зрошувачів і пожежних сповіщувачів на об’єкті повинен становити не менше 10% від кількості змонтованих

6.1.26. Електроживлення УПС, КОПС та АУПГ має здійснюватися згідно з вимогами будівельних норм та ПУЕ.

У разі використання як джерела резервного живлення акумуляторної батареї її ємність повинна забезпечувати роботу систем сигналізації протягом однієї доби в режимі чергування і не менше трьох годин в режимі “ТРИВОГА”

6.1.30. Переведення установок з автоматичного пуску на ручний не допускається, за винятком випадків, обумовлених в нормативних документах.

Пристрої ручного пуску АУПГ повинні бути опломбовані, захищені від несанкціонованого приведення в дію та механічних пошкоджень і встановлюватися поза можливою зоною горіння, в доступному місці. Для визначення їх місцезнаходження повинні застосовуватися вказівні знаки, розміщені як всередині, так і поза приміщенням.

6.1.31. Елементи та вузли АУПГ повинні бути пофарбовані відповідно до вимог чинних стандартів.

6.1.33. Забороняється :

—         використовувати трубопроводи АУПГ для підвішування або кріплення будь-якого устаткування

—         приєднувати виробниче устаткування та санітарні прилади до трубопроводів живлення АУПГ

—         встановлювати запірну арматуру та фланцеві з’єднання на трубопроводах живлення та розподільчих трубопроводах.

6.1.35. Приміщення, де розташовані вузли керування, насосні станції, станції пожежогасіння, повинні мати аварійне освітлення і бути постійно замкненими.

Приміщення станцій пожежогасіння, насосних станцій слід забезпечити телефонним зв’язком з диспетчерським пунктом (пожежним постом). Ключі від приміщень повинні бути в обслуговуючого та оперативного (чергового) персоналу. Біля входу в приміщення має висіти табло з написом “Станція (вузол керування) пожежогасіння”.

6.1.36. Підлягають дозарядці (перезарядці) посудини та балони установок пожежогасіння, маса вогнегасної речовини або тиск середовища в яких знизилися відносно значень встановлених експлуатаційною документацією, на 10% і більше.

Посудини та балони АУПГ треба захищати від потрапляння на них сонячних променів та безпосереднього впливу опалювальних або нагрівальних приладів.

6.1.38. Автоматичні установки об’ємного пожежогасіння, котрі мають електричну частину і призначені для захисту приміщень з перебуванням у них людей, повинні мати :

—         звукову та світову сигналізацію, яка сповіщає про подавання у ці приміщення вогнегасної речовини

—         пристрої переключення автоматичного пуску на ручний з видаванням відповідного сигналу у приміщення чергового персоналу

—         пристрої затримання випуску вогнегасної речовини у захищуваний об’єм.

Всередині захищуваного приміщення повинен видаватися світловий сигнал у вигляді напису на світлових табло “Газ – виходь!” (“Піна – виходь!” тощо) та звуковий сигнал оповіщення. Біля входу до захищуваного приміщення повинен встановлюватися світловий сигнал “Газ – не заходити! (“Піна – не заходити!” тощо), а в приміщенні чергового персоналу – відповідний сигнал з інформацією про подавання вогнегасної речовини.

6.3.3.4. Електрифіковані засувки повинні перевірятись не рідше двох разів на рік, а пожежні насоси – щомісяця й утримуватись у постійній експлуатаційній готовності.

Не рідше одного разу на місяць повинна перевірятись надійність переведення пожежних насосів з основного на резервне електропостачання (у тому числі від дизельних агрегатів) з реєстрацією результатів в журналі.

Монтаж пожежної автоматики

2.1.1 Роботи по монтажу автоматичних установок пожежогасіння і пожежної сигналізації повинні проводитися відповідно до затвердженої проектно-кошторисної документації, яка пройшли експертизу з пожежної безпеки, проекту проведення робіт (ППР) та технічної документації заводів виготовлювачів.
2.1.2 Порядок отримання, розгляду, узгодження і затверд ження проектно-кошторисної документації повинен відповідати вимогам ДБН А.2.2-3-97.
2.1.3 Допускається виконувати монтажні роботи установок пожежної сигналізації з вартістю монтажних робіт до 2500 грн. з дозволу органів пожежного нагляду за наявністю акта обстеження за типовими проектними рішеннями або типовими проектами, за винятком об’єктів нового будівництва та таких, які мають вибухонебезпечні зони.
Акт обстеження об’єкта складається комісією у складі представника замовника, представника органу державного пожежного нагляду і, за необхідності, монтажно-налагоджувальної організації. Строк дії акта обстеження — один рік, дія акта може бути продовжена на той самий строк
вказаною комісією
2.1.4 Приймання будинків, споруд під монтаж, порядок передачі обладнання, виробів і матеріалів, а також документація, яку слід вести в процесі монтажу, повинні відповідати вимогам ДБН А.3.1-5-96.
2.1.5 Обладнання, вироби і матеріали, що використовуються при монтажі установок, повинні відповідати проектній документації і мати сертифікати, паспорти і інші документи, що засвідчують їх якість.
2.1.7 Про початок робіт на об’єкті монтажна організація зобов’язана сповістити органи державного пожежного нагляду.
2.1.8 Замовник здійснює контроль за відповідністю обсягів, вартості та якості робіт проектно-кошторисної документації. Органи державного пожежного нагляду мають право контролювати якість монтажно-налагоджувальних робіт та їх відповідність проектно-кошторисній документації.
2.1.9 Роботи з монтажу автоматичних установок пожежогасіння і пожежної сигналізації, як правило, виконуються за три етапи.
І етап — перевірка наявності закладних пристроїв, прорізів і отворів в будівельних конструкціях і елементах будівель;
— розмічування трас і встановлення опорних конструкцій для трубопроводів, кронштейнів, рам, підставок і т.ін. для щитів, пультів і т.ін.;
— закладання в споруджувані фундаменти, стіни, підлоги і перекриття труб і глухих коробів для
прихованих проводок.
Роботи першого етапу повинні виконуватися одночасно з виконанням основних будівельних робіт.
II етап — монтаж трубопроводів, технологічного і електротехнічного обладнання і апаратури та підключення до них електричних проводок.
Роботи другого етапу виконуються, як правило, після закінчення будівельних робіт, при цьому монтаж трубопроводів і електричних проводок необхідно виконати до початку оздоблювальних робіт;
ІІІ етап — індивідуальне та комплексне налагодження установок.
Роботи третього етапу повинні виконуватися після закінчення монтажних робіт.
2.1.12 При монтажі повинні додержуватися норми і правила з охорони праці і пожежної безпеки.
Монтаж і випробовування
2.2.1.При виконанні монтажу трубопроводів повинні бути забезпечені міцність і герметичність з’єднання труб і приєднання їх до арматури і приладів; надійність закріплення труб на опорних конструкціях і самих конструкцій на основах; можливість їх огляду, а також промивання та продування.
2.2.4 Трубопроводи, що прокладені відкрито, після проведення випробувань на міцність і гер¬метичність повинні бути пофарбовані згідно з вимогами ГОСТ 12.4.026-76*, ГОСТ 14202-69.
Трубопроводи, що прокладені в приміщеннях, до яких ставляться особливі вимоги з естетики, -повинні бути пофарбовані згідно з цими вимогами, при цьому клас покриття повинен бути не нижче VI за ГОСТ 9.032-74*.
Фарбування зрошувачів, сповіщувачів, легкоплавких замків, розпилювачів не допускається.

2.2.5.Після закінчення монтажу трубопроводи підлягають зовнішньому огляду і випробуванням відповідно до вимог СНіП 3.05.05-84.
Вид (міцність, герметичність), спосіб (гідравлічний, пневматичний), норми, тривалість і оцінка результатів випробувань повинні відповідати робочій документації.
За відсутності вказівок у проекті, трубопроводи установок газового пожежогасіння, як правило, випробовуються пневматичним способом.
Норми випробовувань при цьому повинні відповідати СНіП 3.05.05-84.
2.2.6 Перед проведенням випробувань трубопроводи повинні бути від’єднані від контрольно-пускових вузлів і заглушені.
В місцях встановлення зрошувачів (крім спринклерних), розпилювачів і т.ін. повинні бути вкручені заглушки.
Монтаж зрошувачів
2.2.7 Зрошувачі і розпилювачі перед встановленням на трубопроводи повинні пройти 100 зовнішній огляд.
Не допускається встановлювати зрошувачі, розпилювачі, що мають тріщини, вм’ятини та інші дефекти, що впливають на надійність роботи установки.
2.2.9 В місцях, де можлива загроза механічного ушкодження, спринклерні зрошувачі повинні бути захищені.

ДБН — Установки об’ємного пожежогасіння. Установки локального пожежогасіння

1.3.6.В установках газового пожежогасіння застосовуються такі вогнегасні речовини:
—         двоокис вуглецю (СО2) (із зберіганням при низькому тиску в ізотермічних  ємностях і при високому тиску в балонах батарей);
—         хладон 114В2 (тетравтордіброметан С2Р4Вr2);
—         хладон 13В1 (бромтрифторметан СР3Br);
—         аргон;
—         азот.

1.3.7.Вогнегасна речовина  подається в приміщення за допомогою розпилювачів. Кількість розпилювачів на одній вітці, як правило, не перевищує шісти. Розпилювачі належить розміщати з урахуванням забезпечення ними рівномірного розподілу вогнегасної речовини в захищуваному просторі, при цьому відстань між розпилювачами не повинна перевищувати 4 м, а відстань від розпилювача до стін повинна бути не більше 2 м.

1.3.8.При визначенні розрахункового об¢єму приміщення об¢єм обладнання, що розміщується в ньому не слід віднімати від загального об¢єму приміщення.

Установки об¢ємного пожежогасіння допускається застосовувати для захисту приміщень, що мають площу постійно відкритих прорізів не більше як 10% від сумарної площі огороджуючих будівельних конструкцій.

1.3.9.Автоматичні установки об¢ємного пожежогасіння для захисту приміщень, в яких можливе перебування людей, повинні мати пристрої відключення автоматичного пуску згідно з вимогами ГОСТ 12.4.009-83*

Установки локального пожежогасіння

1.3.10.Установки локального пожежогасіння по об¢єму застосовуються для гасіння загорання окремо розташованих станків, агрегатів або іншого обладнання, а також у тих випадках, коли застосування установок об»ємного пожежогасіння технічно неможливе або економічно недоцільне.

1.3.11.Розрахунковий об¢єм локального пожежогасіння визначається  як добуток площі основи обладнання на його висоту. При цьому габарити обладнання (довжина, ширина, висота) повинні бути умовно збільшені на 1 м.

1.3.12.При локальному пожежогасінні по об¢єму належить застосовувати як вогнегасну речовину двоокис вуглицю, хладон 114В2.

1.3.13.Нормативна масова вогнегасна концентрація при локальному гасінні по об¢єму складає:
—         для двоокису вуглецю – 6,00 кг*м3;
—         для хладону 114В2 – 3,50 кг*м3.
Час випуску вогнегасячої речовини не повинен перевищувати 30 секунд.

1.3.14.Установки локального пожежогасіння по площі, в яких використовують шланг з раструбом, належить застосовувати для гасіння окремих осередків займання в приміщеннях 1 групи, що мають об ¢єм, де створювана концентрація газу не буде шкідлива для здоров¢я людей.

Як вогнегасна речовина в установках локального пожежогасіння по площі застосовується двоокис вуглецю.

1.3.15.Установки локального пожежогасіння по площі належить розміщати таким чином, щоб до кожного можливого осередку займання вогнегасна речовина могла подаватися по шлангах від двох самостійних установок.

ДБН В.2.5-13-98 «Пожежна автоматика будинків і споруд» (витяг).

Загальні вимоги
1.1.1.Авоматичні установки пожежогасіння повинні виконувати одночасно і функції автоматичної пожежної сигналізації.
При відповідному техніко-економічному обгрунтуванні у приміщеннях, обладнаних автоматичним пожежогасінням, додатково встановлюється автоматична пожежна сигналізація.
1.1.2.Автоматична пожежна сигналізація повинна працювати цілодобово.
1.1.3.Автоматичні установки пожежогасіння, за винятком спринклерних, повинні мати дистанційний та місцевий пуск.
1.1.4.Вогнегасну речовину, тип і параметри установок пожежогасіння належить приймати з урахуванням нормативних документів (НД), що встановлюють вимоги до конкретних будинків і споруд за пожежною небезпекою, виходячи з характеру технологічного процесу виробництв, властивостей матеріалів.
1.1.7.За наявності технічної можливості сигналів від приймально-контрольних приладів установок пожежогасіння та пожежної сигналізації виводять на пульти централізованого нагляду пожежної охорони.
1.3.1.Установки газового пожежогасіння за методом гасіння підрозділяються на установки:
— об’ємного пожежогасіння;
— локального пожежогасіння по об’єму;
— локального пожежогасіння по площі.
За типом обладнання, що застосовується, розрізняють:
— установки з централізованим зберіганням вогнегасної речовини;
— установки з деценталізованим зберіганням вогнегасної речовини.

1.3.2.Пуск установки газового пожежогасіння здійснюється електричним, пневматичним, пневмоелектричним, механічним (тросовим) або електромеханічним способом.
1.3.3.В ємностях установки газового пожежогасіння з централізованим зберіганням основного об’єму вогнегасної речовини повинен передбачатися 100% резервний обєм вогнегасної речовини.
1.3.4.В установках газового пожежогасіння з децентралізованим зберіганням вогнегасної речовини належить, як правило, використовувати ємності однакової місткості.
Резервний об’єм вогнегасної для цих установок належить зберігати на складі в заряджених ємностях, що готові до використання. Резервну кількість заряджених ємностей належить передбачити на кожний типорозмір.

Належить передбачити таку кількість резервних балонів для заміни:
— спрацьованих балонів кожного типорозміру – з розрахунку кількості балонів установки для захисту приміщення найбільшого об’єму;
— несправних балонів – один резервний балон на кожні вісім балонів даного типорозміру.
1.3.5.Кількість вогнегасної речовини на проведення випробувань установки газового пожежогасіння приймається із умов захисту приміщення найменшого об’єму обєкта.

Модульні установки газового пожежогасіння

Вони належать за типом обладнання, що використовується, до установок з децентралізованим зберіганням вогнегасної речовини та складаються з модулів газового пожежогасіння в кількості, необхідній для кожного конкретного об¢єкту. Модульні установки призначені для зберігання вогнегасної речовини та подавання її до захищуваного приміщення в разі виникнення пожежі.

Кожна модульна установка проектується для конкретного об¢єкту з урахуванням всіх факторів небезпечних виробництв та вогненебезпечних матеріалів. Широкий асортимент використовуємих газів дозволяє знайти економічно-доцільне й універсальне вирішення питань забезпечення пожежної безпеки об¢єкту.

В модульних установках поєднались такі нові вогнегасні речовини, як гази ігмер та інерген, старі ефективні гази (вуглекислота, хладони, аргон) та їхні суміші, з сучасними елементами установок.

Малі габаритні розміри установок дозволяють розташовувати їх в приміщенні, що захищається, або ж неподалік від нього.

Приведення в дію модуля виконується:
· автоматично (від пожежних сповіщувачів)
· дистанційно (натисканням на кнопку)

Гасіння пожеж з допомогою модульних установок газового пожежогасіння здійснюється з урахуванням усіх вимог ДБН В.2.5-13-98 наступним чином. Під час виникнення пожежі спрацьовують пожежні сповіщувачі в двох шлейфах. Вони формують сигнали на приймальний прилад пожежної сигналізації (концентратор). Концентратор передає ці сигнали на пульт системи автоматичного пожежогасіння (ПСАП). ПСАП у свою чергу, вмикає світову та звукову сигналізацію для евакуації людей із зони пожежі. Після того як остання людина вийшла з приміщення, що захищається та за нею зачинилися двері, ПСАП дає імпульс на подачу вогнегасної речовини. При цьому підривається піропатрон і відкривається клапан випуску газу. Через розпилюючу насадку газ надходить у приміщення. Світлове табло перед входом попереджає : «Газ – не входити!». З допомогою контактів сигналізатора тиску на ПСАП поступає сигнал про поступання вогнегасної речовини до приміщення. Для відновлення системи досить зарядити балони розрахунковою кількістю вогнегасного газу.

Розміщення розпилювача дозволяє :

а) уникнути використання розподільчих мереж та недоцільних витрат вогнегасної речовини в зв’язку з транспортуванням її по розподільчим мережам

б) прискорити час надходження газу в зону пожежі

До суттєвих переваг модульних установок можна також зарахувати:

1)      швидку локалізацію пожежі
2)      брак потреби в станції пожежогасіння
3)      можливість використання розподільчих мереж
4)      стислі терміни надходження газу в зону пожежі  (до 10с)
5)      створення помірного тиску в зоні гасіння
6)      дешевий монтаж та обслуговування
7)      монтаж і налагодження в стислі терміни

Вартість обладнання об¢єктів модульними установками газового пожежогасіння є значно нижчою, ніж аналогічними системами закордонного виробництва з такими ж показниками.

Модульні установки призначені для гасіння пожеж класів А,В,С по ГОСТ 27331-83. Основні користувачі установок — об¢єкти капітального будівництва, а також діючі об¢єкти народногосподарського та культурно-побутового призначення.

Установки використовують для захисту від пожеж різних об¢єктів ризику, зокрема об¢єктів з електричним обладнанням та електронним устаткуванням. Це приміром, комп¢ютерні зали, сучасні телефонні станції та телерадіоапаратні приміщення. У зв’язку з тим, що гасіння інертними газами не шкодить предметам, які є в приміщеннях, газові модульні установки доцільно використовувати для протипожежного захисту в медичних установах, бібліотеках, музеях та галереях мистецтв, банківських установах, на складах. Особливо актуальним є використання модульних установок на об¢єктах, де розміщено велику кількість матеріальних цінностей та коштовне обладнання. Чинна нормативно-технічна база дозволяє використовувати ці установки в сушильних і фарбувальних камерах, трансформаторних, гаражах, на виробничих стендах.

Модульні установки, змонтовані на об¢єктах України, демонструють високі експлуатаційні характеристики.

Технічне обслуговування УГАПГ.

Щоденне ТО: Зовнішній огляд, перевірка основного та резервного живлення, сигнали тривоги та пошкодження, робота сигнальних ламп на приймальній станції.

Щонедільне ТО: Перевірка основного та резервного джерел живлення та автоматичного переключення з робочого вводу на резервний.

Щомісячне ТО : Роботи в об’ємі щоденного та щонедільного ТО, контрольне взвішування балонів, працездатність пожежної сигналізації, зовнішній огляд електричної частини установки.

Квартальне ТО : Роботи в об’ємі щомісячного ТО, перевірка роботи запірних пристроїв та запірних вентилів високого тиску.

Річне ТО : Виконання робіт по квартальному ТО, перевірка стану головок ГЗСМ, ГАВЗ, перевірка опору заземлення, перевірка працездатності установки (для одного балону)

Раз в 3 роки : Роботи по річному ТО, перевірка опору ізоляції всіх електропроводок.

Раз в 3,5 роки : Крім робіт по річному ТО заміна непридатних дільниць труб, гідравлічне та пневматичне випробовування.